Автор: Я вже другий рік не можу нічого читати. Тільки фахову літературу або підліткову для презентації її в підручниках. Я доросла людина, яка любила читати і не уявляла свого життя без книги.
Емоційні потрясіння такі, що не потребую додаткових літературних . Для задоволення майже не читаю. Залишилися тільки стійкі навички,,компетентнісного читача,,. А читання для радості і перебування в радості — це найважливіше для дитини.
Ось про що ми маємо думати. Про психологічний стан наших дітей. А ми робимо вигляд, що нічого не відбувається. Що війна не у нас. Що не у нас в новинах — підліткові суіциди. А тут понеслося: діти нерозвинені, вчителі тупенькі, методики слабенькі.
Діти наші- щоденна мішень, як і їх вчителі і батьки. І я кожного дня молюся, щоб вони були живі. Це не означає , що ми їх не повинні вчити. Але, люди добрі, схаменіться. Це було б дивно, щоб вони були попереду планети усієї. Вони і так рекордсмени з виживання. Як маленькі солдатики йдуть до укриття із своїми книжечками. І вчителі за будь якої ситуації з ними. Щоденний подвиг.
Потрібно плекати наших дітей, бути уважними до іхнього психологічного стану, допомагати вчителям, з розумінням ставитися до проблем батьків, а не звинувачувати одне одного. Тут дехто кричить, що ми скоро будемо стояти в кінці цього рейтингу. Головне- щоб було кому стояти. .А освітянський мазохізм точно нам не допоможе.